Fr.TEDTalks
Instagram
Отець Тед Параскевопулос про те, як чинити правильно, навіть коли не хочеться
Про що це відео
Священик стверджує, що для правильного вчинку не потрібно відчувати вдячність чи радість від нього. Він каже людям, що зважає лише на те, що вони роблять, а не на те, що вони говорять на сповіді. Він зізнається, що сам як священик іноді прокидається у неділю виснаженим і не має сили вставати на службу.
Це небажання зовсім не означає, що він став менше любити Господа чи церкву; це лише означає, що він людина і мусить виконувати свій обов'язок, бо ніхто не може його замінити. Він переконаний, що молитва через силу потужніша за молитву, яка йде природно, оскільки ця боротьба показує любов до Бога. Він робить висновок: робити належне, навіть якщо цього зовсім не хочеться, — гідно поваги.
Ключові моменти
- Цього достатньо. Усі вважають, що ти маєш чинити правильно і при цьому ще й радіти цьому та бути вдячним. Ні.
- Якщо нам вистачає сили волі вчинити правильно, нехай навіть ми упираємося всіма силами й опираємося, — це вже дещо.
- Я постійно повторюю людям: «Мені байдуже, що ви кажете, мені байдуже, що ви робите. Мені все одно. Мені направду байдуже, скільки красивих слів ви наговорите мені на сповіді. Все, що мене цікавить, — це що ви робите».
- Я сам зізнаюся в цьому. Мені не соромно. Я священик. Я люблю церкву, люблю богослужіння. Але бувають неділі, коли я розплющую очі й просто не можу встати. Може, я не спав усю ніч, був із температурою, я виснажений і фізично не хочу підводитися. Я хочу лише спати.
- Це не означає, що я не люблю Господа. Це не означає, що я не люблю своє служіння. Це не означає, що я не люблю церкву. Це просто означає, що я людина і я вибився із сил, але мене нікому замінити, тому я мушу встати і робити свою роботу, хай навіть усе всередині бунтує, та ще й начепити на обличчя усмішку.
- Але я не вважаю це поразкою. Молитва через зусилля над собою має більшу силу, ніж молитва, яка дається легко. Коли ми ведемо боротьбу заради молитви, коли ми зовсім не хочемо молитися, Господь бачить це, і Він бачить наші зусилля, бо ми любимо Його. Це набагато суворіший іспит для характеру.
- Молодець, якщо ти зробив те, що треба, навіть коли тобі зовсім не хотілося. І я вважаю, що це варте захоплення.
- Мені раптом стало легше. Тепер мені легше. Мені краще.
Допис розпочинається спостереженням, що вірність зсередини часто видається значно менш вражаючою, ніж здається збоку. Автор зазначає, що люди схильні надавати надто великого значення мотивації, сприймаючи наявність бажання як мірило цінності дії. Коли зникає ентузіазм, постає питання: чи має обов'язок значення й надалі?
Автор стверджує, що деякі найбільш формувальні вчинки відбуваються саме тоді, коли запал вичерпано: молитися втомленим, тренуватися втомленим, служити родині втомленим, тримати слово без жодної емоційної винагороди. Почуття важливі, але вони ненадійні господарі. Повторювана дія здатна виховувати увагу, потяги, характер і, зрештою, саме бажання.
Це відображає аскетичну практику, де послух передує схильності, і часом правильне робиться навіть тоді, коли людина упирається всіма силами.
У дописі згадується 81-й випуск подкасту Orthodox Health Podcast за участі отця Теда Параскевопулоса. У цьому випуску священик каже, що для правильного вчинку не обов'язково відчувати вдячність чи радість від нього. Він говорить людям, що для нього має значення лише те, що вони роблять, а не те, що вони кажуть на сповіді: «Мені байдуже, що ви кажете, мені байдуже, що ви робите. Мені все одно. Мені направду байдуже, скільки красивих слів ви наговорите мені на сповіді. Все, що мене цікавить, — це що ви робите».
Він зізнається, що сам як священик іноді прокидається щонеділі знесиленим і не хоче вставати на богослужіння, можливо, після безсонної ночі з лихоманкою. Це небажання не означає, що він менше любить Господа чи церкву; це означає, що він людина і мусить виконувати свій обов'язок, тому що замінити його нема кому. Він стверджує, що вимушена молитва через зусилля потужніша за молитву, яка ллється сама собою, бо ця боротьба свідчить про любов до Бога: «Коли ми ведемо боротьбу, щоб помолитися, коли нам не хочеться, Господь бачить це, і Він бачить, що ми намагаємося, бо любимо Його. Це сильніше випробування характеру». Він підсумовує, що робити правильні речі всупереч небажанню гідно захоплення.
Головні думки
- Вірність зсередини часто сприймається невиразно, хоча збоку виглядає інакше
- Мотивації надають забагато влади; дія без бажання все одно формує характер
- Отець Тед Параскевопулос каже, що зважає лише на те, що люди роблять, а не на те, що вони кажуть на сповіді
- Священик зізнається, що прокидається по неділях виснаженим і не бажає служити, проте служить, бо ніхто не може його замінити
- Молитва через примушення над собою описується як сильніша за природну, оскільки боротьба свідчить про любов до Бога