Чому православний художник продовжує творити, коли ШІ може робити це швидше

Автор, який уже десять років веде Creative Orthodox, розмірковує про те, чому продовжує створювати книжки з картинками, розмальовки та графічні романи про святих, попри те, що ринок заполонив контент, згенерований ШІ, і навіть попри майже точну пародію на власний акаунт. Роздуми сягають дитинства в Каїрі, де дідусь (Гедо) після Літургії приносив додому зображення святих і розповідав їхні історії.

Автор малював їх рефлекторно — не як творчий вибір, а як відгук. Батько любив викладати історію Церкви та богослов'я, але це не привело напряму до створення книжок. Роками пізніше в Канаді, після закінчення навчання та періоду розгубленості, щоденне малювання стало звичкою, яка щось пустила в хід: історія — це те, як автор пізнає Бога і святих.

Тепер, будучи батьком, автор стоїть на боці дідуся в цій історії, створюючи книжки для духовного формування власних дітей. Автор визнає, що його праця — не найефективніший, не найвражаючий візуально і не найповніший спосіб розповідати історії в Церкві. Він прийняв, що служити своїй малій церкві своїми «двома лептами» — цього досить; а якщо це допоможе ще кому-небудь, то це благословення.

Головна причина залишається особистою: коли Гедо подавав йому цілком гарне зображення, автор усе одно малював його сам. Це не мало жодного стосунку до швидкості чи якості — і все до єдиного стосувалося того, ким він є.