Навіть якщо залишиться лише дванадцять, ми не відступимо від істини

Автор роздумує про витоки християнства, зазначаючи, що Ісус Христос започаткував Свою Церкву з невеликої групи звичайних апостолів, які залишили все, щоб іти за Ним. Вони зазнавали переслідувань, ув'язнення, побоїв, і багато хто віддав своє життя, замість того щоб зректися того, що знали як істину. Вони не змінювали Євангеліє, щоб здобути визнання світу. Майже дві тисячі років потому Православна Церква продовжує сповідувати того самого Ісуса Христа, ту саму Святу Трійцю й апостольську віру, збережену через святих отців, Вселенські Собори та покоління вірних християн.

Упродовж історії незліченні мученики обирали смерть, аніж зректися Христа. Ченці боронили віру в часи єресей. Єпископи терпіли заслання й ув'язнення. Звичайні віряни продовжували молитися навіть тоді, коли церкви були закриті, а християнство переслідували.

Вони розуміли, що істина не визначається тим, скільки людей у неї вірить. Навіть якщо весь світ повстане проти учення Христа, Його слова залишаються істинними. Захищати віру означає також жити нею. Немає перемоги в суперечках про Православ'я, коли дозволяєш гордості, ненависті й гіркоті панувати в серці.

Істину треба боронити з відвагою, але жити нею зі смиренням, покаянням і любов'ю. Церкві не потрібно ставати схожою на світ, щоб вижити; їй потрібно залишатися вірною Христу. Навіть якби залишилася лише жменька, відповідальність була б та сама: ніколи не зрікатися Христа, ніколи не вимінювати істину на визнання, ніколи не покидати віру, передану нам.