Treadwell
YouTube
Священик запитує, чи Христовий заклик входить у вухо чи в серце
7:49
Священик запитує, чи слова Господа «Хто має вуха, нехай слухає» доходять лише до вуха чи до серця, і чи ми слухаємо, щоб змінити своє життя, чи лише чуємо знайомі слова. Він порівнює це з шлюбом: подружжя присягається любити вічно, але коли приходять труднощі, вони перестають слухати серце, звертаються до світу й власних бажань, усе розпадається, і вони звинувачують одне одного замість того, щоб визнати власну невірність.
Він розповідає про художника, який запросив його благословити першу велику виставку на Верхньому Іст-Сайді близько двадцяти років тому. На виставці художник показав величезну паперову роботу розміром із церкву й назвав її гелікоптером. У наступній залі він розлютився, коли робітники повісили велику дугу догори дриґом і задом наперед, попри його вказівки.
Робітники сказали, що спробували чотири способи, і цей найкращий, але художник відповів: «Мені байдуже, що ви думаєте. Я це зробив. Не ви це зробили. Ви зробили неправильно. Те, що я створив, є тим, чим воно є, а не тим, чим ви хочете, щоб воно було». Священик застосовує цю історію: Бог створив нас і сказав нам, чим Він хоче, щоб ми були, а ми наполягаємо на тому, щоб перевернути Його задум, щоб догодити собі, і кажемо Богові дати нам те, чого ми хочемо, замість того, щоб слухати Його.
Ми не можемо змінити те, що створив Бог; ми можемо лише спотворити це у власному житті на свою шкоду, і мусимо просити благодаті, щоб насадити Боже слово в серці, а не дати йому зникнути чи слухати своїх бажань. Це життя — мить, а наступне — вічність; ми не можемо взяти з собою мирські речі, і гонитва за грошима, політикою та культурою залишає нас порожніми, тоді як світ дає лише могилу.
Хрещення обіцяє вічне життя й радість лише якщо ми йдемо за Христом, а не за своєю жадобою, бо тільки Він дає й дотримує обітниці.
Ключові моменти
- Священик запитує, чи заклик Господа «Хто має вуха, нехай слухає» входить у вухо чи в серце, і чи ми справді слухаємо, щоб змінити своє життя, чи лише чуємо знайомі слова.
- Він порівнює це з шлюбом: подружжя присягається любити вічно, але коли приходять труднощі, вони перестають слухати серце, слухають світ і власні бажання, усе розпадається, і вони звинувачують одне одного замість того, щоб визнати власну невірність.
- Він розповідає про парафіяльного художника, який запросив його благословити свою першу велику виставку на Верхньому Іст-Сайді близько двадцяти років тому.
- На виставці художник показав величезну паперову роботу розміром із церкву й назвав її гелікоптером, а потім у наступній залі розлютився, коли робітники повісили велику дугу догори дриґом і задом наперед, попри його вказівки.
- Робітники сказали, що спробували чотири способи, і цей найкращий, але художник відповів: «Мені байдуже, що ви думаєте. Я це зробив. Не ви це зробили. Ви зробили неправильно. Те, що я створив, є тим, чим воно є, а не тим, чим ви хочете, щоб воно було».
- Священик застосовує цю історію: Бог створив нас і сказав нам, чим Він хоче, щоб ми були, а ми наполягаємо на тому, щоб перевернути Його задум, щоб догодити собі, і кажемо Богові дати нам те, чого ми хочемо, замість того, щоб слухати Його.
- Ми не можемо змінити те, що створив Бог; ми можемо лише спотворити це у власному житті на свою шкоду, і мусимо просити благодаті, щоб насадити Боже слово в серці, а не дати йому зникнути чи слухати своїх бажань.
- Це життя — мить, а наступне — вічність; ми не можемо взяти з собою мирські речі, і гонитва за грошима, політикою та культурою залишає нас порожніми, тоді як світ дає лише могилу, хрещення обіцяє вічне життя й радість лише якщо ми йдемо за Христом, а не за своєю жадобою, бо тільки Він дає й дотримує обітниці.